Мати і батько, бабуся й дідусь — найрідніші і найближчі кожному з нас люди. Від батьків ми одержуємо життя. Вони вчать нас людських правил, оживляють наш розум, вкладають у наші вуста добрі слова. Так є, так і було в Україні завжди. Слово батьків або старших у родині було законом для молодших. Вони вже змалку мали свої обов’язки, вчилися різної роботи, посильно працювали. Дівчатка переймали науку від матері та бабці — вчилися прясти, вишивати, ткати, розписувати писанки, шити одяг, давати лад у хаті. Хлопчики навчалися чоловічого ремесла від батька чи діда. Дітей брали з собою на сінокіс, на жнива, по гриби, по ягоди, на ярмарок, у гості. Діти у сім’ї завжди були зайняті. Старші бавили менших братиків і сестричок, змалку пасли худобу. Старші розповідали меншим багато казок, легенд про історичні події.

    Дітей любили, але завжди ставилися до них вимогливо, дозволяли далеко не все, за провини часом карали. Існували певні правила поведінки для дітей.         

    Сьогодні життя інше. Інші і діти.

      Тому головним завданням  виховної години було : поглибити знання дітей про сім’ю, про основні обов’язки членів сім’ї — кожен член великої родини має дбати про красу, чесність і порядність свого роду; виховувати шанобливе ставлення до старших членів сім’ї.

   Першокласники вчилися,  які слова потрібно добирати, аби утішити маму,  як підняти настрій батьку.  Перераховували, що вони відчувають, коли мама (тато, бабуся, дідусь ) усміхається. Обговорювали, які обов’язки  вважають головними в житті своїх батьків і у своєму житті, які обов’язки їм виконувати легко, а які — важко та як навчитися з радістю піклуватися про своїх близьких.